Історія

Наукова назва чаю - Камелія китайська, латиною (Cammelia sinensis). Батьківщина чаю - Південно-Західний Китай, прилеглі до нього райони верхньої Бірми та Північного В’єтнаму. Вперше про чай згадувалось в глибокій давнині. Про те, як був знайдений дикорослий чай, розповідають легенди Китаю, Індії, Японії.

А ось, як чайні листочки стали споживати безпосередньо як заварку, існує вже зовсім інша легенда. Розповідають, що в 2737 році до народження Христа в Китаї правив імператор Шен Нунг. Він вирізнявся особливою схильністю до правління, і сприяв розвитку сільського господарства в Китаї. Під час його правління почала розвиватись медицина. Піклуючись про здоров’я своїх підданих, мудрий імператор наказав повсякчас кип’ятити воду для пиття.

В один із гарячих літніх днів Шен Нунг відпочивав в тіні невеликого деревця, що мало надзвичайно пишну крону. Потерпаючи від спеки, імператор чекав, поки в казанку вистигне тільки що закип’ячена, у відповідності до його нововведення, вода. В цей час подув легкий вітерець і сонний Шен Нунг не зауважив, як три листочки злетіли з дерева і опинились у казанку з водою.

Через деякий час імператор випив води з казанка і був надзвичайно вражений. До цього часу він ще ніколи не куштував нічого подібного. Тонкий аромат та незрівнянний смак чудо-напою дуже сподобались імператору. Крім того, він відчув надзвичайний прилив сил, його розум став світлим, а сам він - бадьорим. Так народився чай.

Історичні пам’ятки підтверджують, що чай був відомий у Китаї вже у 220-280 роки. Обробка чаю, як культури відноситься до 350 року. Індуси вважають, що чайний кущ випадково винайшов принц Бодхідхарма, подорожуючи Південним Китаєм. За японською легендою, чайний кущ виріс на тому місці, куди впали повіки принца Даруми, що вирвав їх заснувши під час медитації. З цього куща намісники Даруми зібрали листя та приготували напій, що бадьорив їх. Довгий час вважалося, що кущі - це єдиний вид цієї рослини. І тільки в XIX столітті в Індійській провінції Ассам, в Бірмі і Лаосі були відкриті чайні дерева. Чим далі на північ, тим менші чайні кущі, а ближче до екватора - це вже великі чайні дерева.

Спочатку чай вживали правителі та священики як цілющий напій, що знімає втому, додає сил та покращує зір. Використовувати чай як напій на його батьківщині почали у V столітті. Чай цінували дуже високо - імператори дарували його своїм сановникам як заохочення. У VI столітті - це улюблений напій знаті. Але у Х столітті чай уже став національним напоєм у Китаї і, відповідно, предметом торгівлі.

Європейцям чай став відомим лише в 16 столітті. Вперше на Заході він згадується в 1559 році в книзі Гіамбаттіста Рамусіо „Вояжі і Подорожі”. Автор описує чай як гарячий напій з цілющими властивостями. В 1560 році преподобний Гаспер де Круз згадує про чай в своєму листі в Португалію із Китаю, а преподобний Луїс Альмеда – в своєму листі з Японії в Італію.

В Європу чай завезли у XVI-XVIII століттях португальці та голландці. В 1662 році король Британії Карл ІІ одружився з португальською принцесою Катаріною Браганською, з якої і почалась переможна хода чаю по Британії. Посеред коштовного приданого майбутньої молодої королеви була і скриня, наповнена чайним листям. Чай замінював Катаріні вино і багато аристократів наслідували її приклад. Чай став придворним напоєм і майже витіснив такий популярний на той час ель. Англійці замінили східні піали на оригінальні чашечки з тарілочками і стали використовувати ложечки для цукру, який також ввійшов моду в ХVIІ ст.

Спочатку чай був предметом розкоші та став доступним міщанам лише з кінця XVIII століття, після зниження податку на чай, але для більшості він залишався надто дорогим. Чай пили в кав’ярнях (перша з них належала Томасу Твіннінгу, ткачу за фахом), де за нестачею розмінної монети в якості решти можна було отримати чайні талони, що приймалися магазинами як звичайний засіб платежу.

На Яві, Суматрі, у В’єтнамі чай починають вирощувати в першій половині XIX століття, а на початку XX століття - в Північній Італії та Південній Швейцарії. На даний час вирощування чаю освоєне і в Австралії.